Ua Pl En
Фото

Кармен на Прикарпатті

Здається, в наш споживацько-виживальний час не залишається місця для високого мистецтва, а дехто може стверджувати, що в провінції для нього немає місця в принципі. Більшість насправді спокійно обходиться без класичного мистецтва. Однак тих, хто інакший, також багато. І це ніякий не парадокс. Аншлаг зібрав в Івано-Франківську концерт оперних співаків ірини Житинської та Арнольда Рутковського, котрі приїхали з польського театру опери і балету у Вроцлаві, аби виконати найпопулярнішу оперу всіх часів і народів — «Кармен» Ж. Бізе.

Ідея проекту «Оперний феєрверк» народилася в івано-франківської піаністки Тетяни Дранчук, коли вона повернулася з Вроцлава, де певний час працювала концертмейстером солістів, і організувала концерт ірини Житинської, солістки оперного театру у Вроцлаві, іванофранківки, випускниці музичного училища ім. Дениса Січинського.

Скажемо одразу, що задля реалізації такого грандіозного мистецького дійства потрібні не лише знання, талант і натхнення, а й реальна підтримка меценатів. Як не дивно, всі ці чинники збіглися. І після першого концерту в залі Івано-Франківської обласної філармонії, де наша краянка Ірина Житинська співала під супровід камерного оркестру навіть за відсутності електричного освітлення, був успіх. Згодом до нас приїхала учениця Євгенії Мірошниченко Ольга Безсмертна, щоб заспівати разом із Василем Садовським. Проект «Оперний феєрверк» розпочався, аби тріумфувати. До речі, як стало нам відомо, після трагічного відходу Євгенії Мірошниченко молоду Ольгу Безсмертну, котра перебуває в декретній відпустці, керівництво Національної академії музики ім. П. Чайковського запросило працювати на місці Євгенії Мірошниченко і продовжувати незакінчену наставницею справу школи її імені як найкращу ученицю й послідовницю. А ще майже рік тому Ольга виступала на сцені Івано-Франківської філармонії і дякувала місцевій публіці за теплий прийом.

Ірина Житинська також закінчила Національну академію музики, однак їй не вдалося влаштуватися працювати в Україні. На жаль чи на щастя, але її талант гідно оцінили спершу в Польщі, де вона успішно пройшла конкурсний відбір і стала солісткою театру опери і балету, а відтак в інших «оперних» столицях. Дебютувавши в Національній опері України в ролі Ольги в опері «Євгеній Онєгін» 2007 року, Ірина поїхала до Вроцлава і там після вдалого дебюту в ролі Маддалени в опері «Ріголетто», зайняла позиції прими. А перед тим були звання лауреатки престижних міжнародних конкурсів — «Мистецтво ХХI сторіччя» та молодих співаків ім. А. Солов’яненка, перемога в міжнародному прослуховуванні в Opera Bastille в Парижі. Згодом українку солістку Вроцлавської опери запрошено до театру Real в Мадриді (Іспанія), театрів Італії, Ізраїлю, Німеччини. За словами Ірини, вона прагне колись змінити підхід до оперного мистецтва і в своїй країні, однак нині хоче передусім розвиватися як оперна виконавиця в умовах Європи, більш сприятливих для людей творчої праці. Ірина Житинська каже, що там опера — це динаміка, сценічна дія, шоу — у найкращому сенсі цього слова — і високий виконавський рівень,безумовно. В оперних театрах України оперну співачку асоціюють лише зі співом, і постановки класичних творів не зазнають змін із 70-х років минулого століття. На будь-яке коригування в постановці оперних вистав у нас табу. Можливо, тому оперне мистецтво не є актуальним для молодих людей, а лише для фахівців. Можливо, й тому ходити в оперу нині не заведено, традицій таких немає. В сучасному світі, як не дивно, це мистецтво популярне, як і концерти попсових зірок, як оперета чи драматичне мистецтво. Арнольд Рутковський на користь цієї думки наводить розповідь про те, як у наш час сприймають оперу італійці. Вони знають кожну ноту і можуть або сприйняти критично чи просто самі почнуть співати правильно, якщо ти не на висоті, або ж довго не відпускатимуть артиста, котрий полонив їх музичним хистом і ще чимось більшим, що мусить бути в сучасному оперному мистецтві — харизматичністю співака, справжністю емоцій, динамікою. Усе те невловиме, що перетворює класику на нетлінне і чаруюче для тих, хто живе в сучасному світі.

Арнольд Рутковський приїхав в Україну вперше. Івано-Франківськ, котрий архітектурно мало відрізняється від міст його батьківщини, мав скласти перед ним невеличкий іспит, сам того не відаючи. Місто, яке не має оперного театру, оркестр «Harmonia Nobile» — не симфонічний, а камерний, та ще й без диригента, присутність якого в опері є обов’язковою, виступ у драматичному театрі, де акустика розсіюється, а не повертається на співака, як у театрі оперному, та й, можливо, інші дрібнички, про які ми вже не знаємо, м’яко кажучи, дивували титулованого оперного співака. А може, й лякали, — сказати важко. Але Івано-Франківськ цей іспит склав блискуче. Свідченням цьому були захопливі відгуки самого Арнольда після репетиції з оркестром «Harmonia Nobile», а згодом і концерт, що став одкровенням для багатьох. Перший тенор Вроцлавської опери, володар перших премії ім. Яна Кепури та спеціальної нагороди оперних співаків ім. Пласідо Домінро Арнольд Рутковський переконаний, що в Україні найкращі співачки, і, за його словами, Ірина Житинська — найкраща його партнерка.

У першому відділі концерту «Устами Хосе і Кармен» звучали сцени з опери «Кармен» в супроводі камерного оркестру, одну з мізансцен виконали викладачі хореографічної школи Влада Ями — Тарас Шкутяк та Наталія Чашечнікова, а провели незвичайний концерт Валерій Марчук зі Львова та Галина Держипільська.

У другій частині концерту дует Житинська—Рутковський неперевершено заспівав відому всім «Amigos Para Siempre» Ендрю-Ллойда Вебера та «Коли розлучаються двоє» (музика М. Лисенка, слова Г. Гайне), Арнольд блискуче виконав арію з мюзиклу «Привид опери» Вебера і «Time to say goodbye» культового Франческо Сарторі. Їм аплодували стоячи і вимагали співати на біс. Вони зізналися, що готувалися співати ще. Третім твором на біс, явно не запланованим, стало виконання української народної пісні, котру ірина Житинська подарувала батькові Тетяни Дранчук, панові Михайлу, — «Місяць на небі». Арнольд Рутковський, напевно, з Іриною співав її не вперше.

08.10.2009

fot. Malgorzata Chrastek